ХИЖНЯК: Кличко радів не тільки золоту, а й званню кращого боксера

За кілька місяців цей 22-річний молодик став відомий в усьому світі. Якщо перемога на домашньому чемпіонаті Європи дала привід про нього просто заговорити, то після тріумфу на світовій першості в Гамбурзі йому вже аплодували. А до цього ж, ще в березні, він виграв і чемпіонат континенту, де змагалися чоловіки до 22 років.

Sport.ua пропонує вашій увазі ексклюзивне інтерв’ю із новою зіркою українського любительського боксу.

«Пощастило, що тренер — батько»

— Олександре, зізнайтеся, 31 грудня 2016-го у новорічному бажанні загадали саме ці перемоги?
— Із самого початку року ставили максимальні завдання. Планували виграти і взяти медалей по-максимуму. Як виявилося, всі задачі виконали, а моментами навіть і перевиконали.

— Це зірки так зійшлися, ви настільки крутий у ринзі чи батько-тренер підвів у такій чудовій формі? Поясніть феномен Хижняка-2017.
— Батько у мене не тільки заслужений тренер, а й людина, яка працює з моїм організмом. На ньому вся підготовка, відновлювання під час навчально-тренувальних зборів, на змаганнях. Всі процеси, що стосуються організму.

Він дуже мудрий і мені пощастило, що в мене тренер — тато. Я підтверджую, що з батьком легше тренуватися.

— Якби ви навіть обмежилися виграшами молодіжного, а потім і дорослого чемпіонату Європи у червні, у Харкові — були б задоволені?
— Я весь час поправляю журналістів: в Румунії був чемпіонат Європи серед чоловіків до 22 років. Молодь у боксі у 18 закінчується. Звичайно були щасливі, що вдалося виграти.

Якщо із самого початку, то старший тренер брав мене, аби я підсилив своїм досвідом команду, я мав додати хлопцям упевненості і загартувати на перемогу. Попросили прийняти участь у навчально-тренувальних зборах і в самому чемпіонаті.

Як виявилося, на цих змаганнях виступали навіть ті боксери, які потім на ЧЄ в Харкові були, і навіть на світовій першості в Німеччині. Був сильний турнір, більшість учасників поїхала без обмеження віку.

— Перемога в румунській Браілі додала потужної впевненості перед домашнім чемпіонатом Старого Світу? Здалося, що азербайджанця Камрана Шахсуварли у фіналі ви просто не помітили.
— Через кілька тижнів після Румунії почали підготовку до Харкова. Перші навчально-тренувальні збори відбулися в Скадовську, після чого поїхали вже на останні збори до Харкова, де й почався турнір.

Якщо чесно, навіть не задумувався, чи вистачить вже медалей. Настільки щільний графік, що вибирати не доводилося. Радий, бо вдалося виграти стільки нагород і стати найкращим боксером Європи незалежно від категорії. Вітаю всіх, хто працював зі мною.

— Вже через два місяці у Гамбурзі ви «скопіювали» досягнення: виграли золоту медаль і були визнані кращим бійцем змагань.
— Відбір був жорстокий, на чемпіонаті світу було менше учасників, адже у нас іменні ліцензії. Можна сказати, всі боксери були дуже сильні, траплялося невідомі спортсмени олімпійських чемпіонів перемагали.

Який суперник для мене був найскладнішим важко сказати, тактика бою і стратегія були різні. Всі боксери високого світового рівня, але дуже важко їх порівнювати. Кожен поєдинок — це велика битва і епоха в моїй кар’єрі. То велика праця, і праця над собою.

— Вам вдалося перед фінальним боєм з казахом Аманкулом поспілкуватися з Володимиром Кличком. Він обмежився загальними фразами, чи може дав якусь конкретну пораду?
— Дуже приємно взагалі, що Володимир Кличко прилетів вболівати за мене. Перед початком поєдинку прийшов в наш табір, поспілкувався зі мною, з батьком, з командою, побажав найкращого. І сказав, що триматиме кулаки, мовляв, хоче, після бою почути наш гімн.

Він вручав золоту медаль і дуже радів, що ми завоювали не тільки найвищу нагороду, а ще й кубок кращому боксеру. Дуже вдячний йому за підтримку і теплі слова.

«Ломаченком можна тільки захоплюватися»

— Вас двічі поспіль визнавали найкращим боксером турніру. А у батька й тренера, певне, й досі чимало претензій до вашої техніки?
— Якщо кращий боксер світу і чемпіон, то претензій не так багато. Але, звісно, помилки є, будемо працювати і виправляти їх. Майже все підкорено, залишилася золота медаль Олімпійських ігор.

— Хоч не хоч, але говорячи про ваш успіх, мимоволі згадується чемпіонат світу-2011, останній переможний для України. Тоді в Баку наша збірна взяла чотири золота — Ломаченко, Усик, Хитров і Шелестюк, було ще й срібло Беринчика. Вам на той час виповнилося 16. Вони були вашими кумирами, пишалися земляками?
— Звичайно, і зараз поважаю їх. Це гордість України і нашого боксу, на них потрібно рівнятися. В той час я й рівнявся. Зараз вони вже не тренуються зі мною, перейшли в професіонали, я пишаюся ними, як вони прославляють нашу країну. Ними потрібно пишатися не тільки любителям боксу, а й усім людям.

— У вашій ваговій категорії в Баку переміг Женя Хитров, якого потім засудили на Олімпіаді в Лондоні. У вас були бої, де ви вважали, що боксували краще за суперника, а судді віддавали перемогу йому?
— Якщо руку піднімають не тобі, а супернику, значить він був сильніший. А ти не виконав певний обсяг роботи для перемоги. Є поєдинки сумнівні, є рішення, які вважаються не дуже об’єктивними, але якщо руку не підняли, значить ми дали привід, щоб її не підняли. Це моя думка, вважаю, якщо ти не переміг, потрібно працювати далі, аби після поразки були перемоги.

— Чимало журналістів і вболівальників вважають техніку Ломаченко неперевершеною. Скажіть, як фахівець, Василь — справді ідеальний боксер?
— Що можна казати: дворазовий олімпійський чемпіон, чемпіон світу, завоював титули в любительському боксі, зараз здобуває у професійному, прославляє країну, є успішною і гордістю для кожного українця. Тому навіщо слова, можу тільки захоплюватися ним.

— Всі вищеназвані чемпіони подалися в профі. Ви, я так розумію, збирається залишатися в любителях до Олімпіади-2020? Там взяти «золото» й лише потім йти за чемпіонськими поясами?
— Так, буду боксувати. Щоб податися зараз у професіонали — навіть питання не піднімається. Є ціль, до якої йдемо: це Олімпіада-2020, і щоб там завоювати золото.

— Ви ще не перейшли до професіонального боксу, а гучне прізвисько журналісти вам вже придумали: «Предейтер» — «Хижак». Як вважаєте, підходить?
— Не знаю. Багато людей слідкує зараз за моїм життям, приємно, що цікавляться, є увага, всі підтримують, хвилюються. Всі люди — то особистості, скільки людей, стільки й думок. Я радий, що в мене є вболівальники, і кажу їм «дякую».

«Ніхто з друзів не скаже, що я суворий»

— Олександре, незважаючи на вік, ви так ґрунтовно й розважливо ведете бесіду. З дитинства такий серйозний?
— Взагалі, у мене тато вчитель фізичної культури, мама — вчителька української мови й літератури. В сім’ї з дитинства виховували у мене повагу до старших, скромність, терпимість, толерантне ставлення до оточуючих і завдяки своїм батькам я такий як є. З боку здається, що серйозний, в родині — веселий, в житті я добрий. Спілкуючись із друзями, ніхто не скаже, що я серйозний чи суворий.

— У батька важка рука?
— Батько був учителем фізичної культури, зараз тренер дитячо-юнацької спортивної школи №4. Виховував мене. Займається зі мною з дитинства, від самого народження, за це подяка йому. У свої 22 роки я багато чого досяг, і виріс людиною, яка може прокоментувати свої дії і дати пораду підростаючому поколінню.

— Хто для тата був ідеальним боксером? Кого вам наводив як приклад?
— В мені він бачить ідеального боксера, із якого можна зробити чемпіона. А взагалі захоплюється нашими боксерами-чемпіонами, і ставить їх прикладом своїм вихованцям і підліткам.

— Ви змінювали свою рідну вагову категорію (до 75 кг) на важчу (до 81 кг), а потім все ж повернулися назад. Чи не був то помилковий експеримент?
— Це план мого батька. У напівважкій вазі мені не вистачало кількох кілограмів, щоб бути на рівні з суперниками. У нас на Україні я виглядав дуже впевнено, а за її межами боксери важчі на 5-7 кг, і доводилося дуже важко. Це було видно, воно кидалося у вічі, що мені не вистачає маси і фізичних заліків.

Батько сказав підсушитися і спробувати повернутися в рідну категорію, в якій я і завойовував максимальну кількість нагород. Зараз можна казати, що експеримент вдався, й віддати належне моєму батькові й тренеру: рік вдалий, це моя вагова категорія, в ній я можу конкурувати у світі.

— Ваша мама — вчитель української літератури. Ваш улюблений автор і твір?
— Я взагалі багато читаю, але конкретну літературу, художньою мало цікавлюся. Такий режим роботи і професія серйозна, тож потрібно розвиватися в плані точних наук — анатомія, історія, звичайно, українська література, книги про людину в суспільстві. То є величезний розвиток для нас всіх.

Точно автора не можу назвати, є велика кількість літератури, яка має різний напрямок. Взагалі із самого дитинства мама виховувала любов до книги, до українських творів, віршів. Вдячний їй за це і щасливий, що такі батьки в мене.

«Не бачив шансів у Макгрегора»

— Окрім боксу за якими видами спорту слідкуєте?
— Я насамперед спортсмен, тож захоплююся всіма видами і вболіваю за всіх українських атлетів, радію їхнім результатам так само як і своїм. Ми прославляємо не тільки нашу націю, але й допомагаємо підростаючому поколінню. Спортивний режим він має значення, ми можемо ставати успішними і виховати здорове покоління. А це — здорова нація. Тому віддаю пошану всім спортсменам, які працюють на розвиток спорту не тільки в Україні, а й за її межами.

— Як ставитеся до жіночого боксу?
— Він є, і він розвивається. Ставлюся негативно, мені не дуже імпонує. Не хочу образити боксерів-жінок, вони тренуються і прикладають багато зусиль, щоб прославляти нашу країну. Але я не дивлюся, мені то не дуже приємно спостерігати. Люблю мистецькі види спорту для дівчат: гімнастика художня, танці.

— Скажіть, у Макгрегора був хоча б один шанс проти Мейвезера?
— Підсумок того поєдинок для мене був прогнозований, двобій в один бік. Мейвезер справді був фаворитом, людина, яка займається боксом, відточує техніку, розвиває майстерність. Шансів для Макгрегора я не бачив. Мейвезер — то легенда боксу, і в 10-му раунді він довів, що контролював поєдинок і міг завершити його коли б захотів.

— Нещодавно пловець Фелпс змагався з акулою, бігуни конкурують із зебрами, сумоїсти перетягують канат з орангутангами. Ви б позмагалися із якимось звіром?
— Я взагалі люблю тварин, тож для мене це неактуальне питання. Люблю всі види тварин, і я тільки релаксую. Для мене це радість і приємне явище, яким я можу захоплюватися. На превеликий жаль, багато їх зникає, і не хотілося, що б це тривало й надалі, хай би наші нащадки також захоплювалися.

— Думав, ваш найулюбленіший відпочинок — риболовля, але тепер сумніваюся.
— Оскільки не так часто буваю вдома, то відпочинку як такого й немає. Зараз приїхав на тиждень до Полтави, але відпочивав лише кілька годин. Спілкуюся з пресою, з людьми, які хочуть зустрітися, привітати.

Хоча відпочинок завжди різноманітний, не так багато часу, а хочеться все встигнути. Відпочиваю активно: прогулянки, плавання, теніс.

Іван АНДРІЙЧЕНКО